f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

МИНУЛО ВЖЕ ЧОТИРИ РОКИ ВІД ТІЄЇ МИТІ, КОЛИ КІНООПЕРАТОР МИКОЛА МАНДРИЧ ВИРІШИВ ПІТИ НА НЕБО.

01.01.2021

Sergiy Trymbach

НСКУ Українська кіноакадемія

ВІН ДОСІ НЕ ВЕРНУВСЯ. ОДНАК МИ ВИРІШИЛИ ЙОГО ДОЧЕКАТИСЯ… ТУТ, НА ЗЕМЛІ.

30 грудня 2016-го він просто вийшов погуляти на вулицю, із собакою. До новорічної миті залишалась якась доба з невеликим хвостиком…

Він присів на лаву, допоки собачка розминала лапи. І підняв очі на небо… І вже не опускав їх долу. Той кадр піднебесний заворожив його душу, таку сприйнятливу до живописного ворожбитства. Він же Мандрич, от і помандрувала його душа за тими дивами.

Уже по тому, за місяць, завдяки Юлії Лазаревській, я почую колись записану і зняту оповідь Миколи. Вона буде про те, що тіло людини випромінює світло. «На початку вісімдесятих я,- пригадував Мандрич,- став свідком унікальних експериментів, проведених в одному із засекречених московських НДІ. Надчутливий квантовий реєстратор зафіксував світлове випромінювання людської долоні з частотою близько 8 фотонів в секунду. Але навіть настільки слабке випромінювання вже може свідчити про світлоносність людської природи. Експерименти з електрографікою, які я проводив ще в 1994 році, відкрили різноманітність і неповторність форм, в яких енергія проявляється у нашому видимому матеріальному світі».

Цей інтерес до подібних ефектів може видатися чимось незвичайним, але ж ні. Проста річ – МИКОЛА БУВ КІНОООПЕРАТОРОМ, А ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВІН ПРАЦЮВАВ ІЗ СВІТЛОМ. І темрявою, звичайно, теж, але ж темряву так само творить світло. Кероване людиною з кіноапаратом.

Самого Мандрича створили батьки, родина, ВДІК, операторський факультет якого він закінчив 1985-го. Та найбільше, мабуть, СЕРЕДОВИЩЕ СТУДІЇ "КИЇВНАУКФІЛЬМ" , яка, зусиллями її лідерів (Фелікса Соболєва передусім), перетворила скучний і прозаїчний жанр утилітарного просвітянського фільму на захоплюючу пригоду, мандрівку у світ доти незнаного і драматичного. Та студія не була чимось випадковим – її народило потужне інтелектуальне середовище тогочасного, 1960-1970-ті, Києва.

Із Соболєвим Мандрич працював на фільмі «Біосфера! Час усвідомлення» (1974), а пізніше зняв з ним відомі стрічки «Біля джерел людства» (1976), «Київська симфонія» (1982). У новіші часи в його активі чимало достойних стрічок: "Українці. Віра", "Українці. Надія", "Я камінь з божої пращі", Війна. Український рахунок"...

ЩЕ ПІЗНІШЕ ПРАЦЮВАВ У ТАНДЕМІ З РЕЖИСЕРОМ ЮЛІЄЮ ЛАЗАРЕВСЬКОЮ, яка поєднує в собі ще й таланти музичні і живописні. Не дивною відтак є особлива вигадливість більшості їх картин. Скажімо, своєрідна трилогія "Меандр", "Без пафосу", "Хода", наповнена внутрішньою енергетикою осмислення реалій. Так само фільм "Ігор Шамо. Постлюдія", удостоєний премії "Київ" імені Івана Миколайчука. На диво стильна робота, огранка долі визначного композитора.

ОСТАННЬОЮ ДЛЯ МИКОЛИ СТАЛА КАРТИНА ПРО ДРАМАТИЧНІ ПЕРИПЕТІЇ ДОЛІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА В ЧАСИ ВІЙНИ – «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК». Я був автором сценарію, отож мав можливість, хоча й епізодичну, спостерігати за тим, як Мандрич, разом з режисером, витворював незвичайну пластичну композицію фільму… У підсумку маємо таку собі сюрреальність буття, що так суголосно самому Довженкові.

Колись, в іншій стрічці, до якої я теж мав причетність, «Богдан Ступка. Львівські хроніки» (1998, режисер Юрій Терещенко) Мандрич продемонстрував вищий пілотаж репортажної зйомки. Ми приліпились до актора і три дні ходили за ним назирці по Львову. Ми ходили, а Микола знімав. І як!? Враження, що замало не кожен кадр довго і ретельно виставлявся-продумувався.

Він художником був, Мандрич Микола. ЗНАВ ЗАКОНИ РОБОТИ ІЗ СВІТЛОМ, ЧУВ І БАЧИВ, ЯК ТЕ СВІТЛО ВИПРОМІНЮЄ КОНКРЕТНА ЛЮДИНА.Світло Богдана Ступки досі струменить з екрана. Разом із світлом вічного Мандрича.

Чотири роки ВІД ТІЄЇ МИТІ, КОЛИ МИКОЛА МАНДРИЧ ВИРІШИВ ПІТИ НА НЕБО. Сьогодні надвечір я ходив вулицями Києва і раз по раз поглядав на небо. Там клубочився сивий туман, звідти линула туга й журба. Микола все ще не вернувся, тому поки він збирається, давайте переглядати світлини з ним, з його світлом, фільми, ним зняті, і думати про те, як багато може зробити людина до моменту відльоту у кращі світи.

Печаль і в тому, що Юлія Лазаревська віддалилась трохи від нас, хвороба обмежує її контактність з колегами. Тяжко-важко, ще й рік цей не додав оптимізму. Хоча все одно, смерть не владна над такими людьми, як МИКОЛА МАНДРИЧ. Світло перемагає пітьму, аби переконатись у цьому варто лишень увімкнути якийсь із знятих Миколою фільмів.

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach

Игорь Шамо. Постлюдия

https://www.youtube.com/watch?v=2dLt_8YWZAE