f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Грудневі вітання. КІНОЗНАВЦЮ, ІСТОРИКУ КІНО ЄВГЕНОВІ МАРГОЛІТУ - 70

02.12.2020

Сергій ТРИМБАЧ

НСКУ, Українська кіноакадемія

Дорогий Євгене, вітаю! Здоров’я, сил, натхнення тобі на многії ще і преблагії літа!!

ЄВГЕН ЯКОВИЧ МАРГОЛІТ - одне із чудес нашого кінознавчого гурту. Не знаю іншої людини, здатної так радіти успіхам друзів. Одного разу телефонний дзвінок, о 3-й годині ночі. Євген, з Москви. «Старик, прочитал твою статью в «Киноведческих записках»…». Далі - коментар, де обов’язково є мотиваційна складова: «Пиши далі, пиши!!». І це ніяк не награно, це так завжди. Пригадую вручення призів критикам на фестивалі архівних фільмів «Белые столбы» - щоразу солідний мужчина МАРГОЛІТ підстрибував на півметра і йшов у радісно-щасливий танок: це котрийсь із його друзів виходив для отримання нагороди…

Ми знайомі з 1979 року, коли він, тоді ще луганчанин, обізвався на одну із моїх публікацій. А ще надіслав автореферат своєї дисертації «Еволюція фольклорної традиції в українському радянському кіно (1920—1940-е рр.)» - просто блискучої. Невдовзі він з”явився в Києві і прийшов у гості. Дивакуватий, трохи ексцентричний. І весь поведений на кіно. Він хімічно чистий кіноман, кінематограф займає усі його думки. Втім, щось лишається й дружині та синові Сашкові, який нині опановує фах кіносценариста у ВГИКу і є дуже цікавою особистістю. На початку 1980-х Євген переїжджає до Ленінграда, де працює в тамтешньому інституті. А з 1989-го – у Москві, в науково-дослідному Інституті кіномистецтва. Нині у легендарному Госфільмофонді Росії (колишній СРСР), де зберігаються справжні кіноскарби…

аналітики українських фільмів, можете не дивитись на прізвище автора – то неодмінно МАРГОЛІТ. Справді, він не просто родом з України (з Луганська). Він залюблений в нашу культуру, мову, у наше кіно, яке знає багато краще від нас самих. Не тільки кіно... Якось був він гостем одного із наших семінарів, поза Києвом.. Увечері, по закінченні роботи, заходились співати. А співці були знані, з величезним репертуаром. Одначе й вони знесиліли... Євген же співав і співав, мало не до ранку. Виявилось – невичерпний запас. Одне із пояснень – його мама все життя викладала в школі українську мову і літературу. Од неї багато що. Спасибі їй і Царство їй небесне! Обом батькам!!

Серед робіт Євгена виділю його книги «Советское киноискусство. Основные этапы становления и развития»(М., 1988) та «Изъятое кино. 1924–1953» (М., Дубль-Д, 1995; в соавт. с В. Шмыровым). Перша є надзвичайно стислою історією радянського кіно, одначе ж надзвичайно багатою на концептуальні конструкції. Звісно, багато тут про кіно українське, про улюбленого Довженка... А в „Изъятом кино...” напрочуд багатий матеріал по втрачених та заборонених кінострічках. Знову ж таки чимало українських...

І, звичайно, книга „Живые и мертвое. Заметки к истории советского кино 1920-1960-х годов»” (СПб, Сеанс, 2012). Звісно, що тут чимало про українське кіно. Скажімо, про фільм „Дорогою ціною” Марка Донського, за повістю М.Коцюбинського, який серед найулюбленіших у Марголіта).

Минулого року побачила світ нова книга сьогоднішнього ювіляра - «В ожидании ответа. Отечественное кино. Фильмы и их люди» (М., 2019). Серед іншого тут є наша спільна з ним стаття - «Хроніки трагедії. Передмова до публікації щоденників О.Довженка». Так трапилось, що ми справді написали ту передмову - до першого повного видання Щоденникових записів Довженка (2013). ЄВГЕН був там, поруч світлої пам’яті Владіміра Забродіна, упорядником і автором коментарів. Він є просто видатним знавцем та інтерпретатором Довженкової творчості - без найменших перебільшень! Не дивно, що минулого року працівники Довженко-центру запросили ЄВГЕНА ЯКОВИЧА до Києва - і для презентації нової книги, і для читання кількох лекцій.

Ну і нарешті недавна подія - вихід в люди мемуарної книги одного з наших спільних улюбленців, режисера Миколи Рашеєва («Внутренний эмигрант. Записки склеротика») - відкриває її моя стаття, а завершує блискуче есе МАРГОЛІТА.

І ось вам фрагмент одного з текстів ЄВГЕНА (із книги «В ожидании ответа») - «Пам'яті Миколи Мащенка». Блискуча кінознавча проза, просто диво! До речі, слово "диво", "чудо" часто присутні у лексиконі МАРГОЛІТА.

«Сюжет творческой судьбы Мащенко — это один из вариантов общего сюжета украинского «поэтического» кино как чуда. Чуда преображения во всех смыслах периферийной киностудии, штампующей заведомо безликую третьеразрядную продукцию — в «конгломерат воинствующих индивидуальностей». Чуда прорыва из языка унылых прописей к языку, предмет которого — бытие человека в мире. Чуда прорыва к самому себе, обретения себя в этом языке. Вот этого самого: «Я могу говорить»….

И за всем этим — присущая становящейся национальной культуре первозданная острота открытия «я» в доселе внеличностном мире.

Потому страсть мастеров украинского «поэтического» кино — от Параджанова с Ильенко и Осыкой до Денисенко и Войтецкого с Мащенко — это страсть неофитов.

Причем, именно у Мащенко одержимость этой страстью доведена до предела. И герои его — неофиты в буквальном смысле слова: впервые приобщившиеся к вере. Акт переживания веры в его кинематографе имеет смысл только тогда, когда принципиально индивидуален — до интимности. Недаром одна из главных картин Мащенко «Иду к тебе» — это история о том, как украинская поэтесса (и замечательный драматург) рубежа ХIХ-ХХ веков Леся Украинка создаёт драматическую поэму «Одержимая» —о первохристианке, влюблённой в Мессию…

Полый мир его картин аскетичен тоже в буквальном смысле слова — всю страсть герой концентрирует в себе, вбирая её без остатка, ничего не оставляя окружающему…»

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach