f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

З КРИНИЦІ ДЛЯ СПРАГЛИХ 17 жовтня - День народження ІВАНА ДРАЧА (1936-2018)

19.10.2020

ІВАН ДРАЧ ЯК НАШЕ ВСЕ

Із статті С.Тримбача у книзі: Іван Драч. Криниця для спраглих. кіносценарії, вірші, інтерв'ю та ст. на тему кіно / Іван Драч ; [передм. Юрія Іллєнка ; упорядкув., прим., комент., фільмографія та післямова Сергія Тримбача]. тт.1-2. - К. : Мистецтво, 2018. Іван Драч – веселе, колюче й задерикувате ім”я. Він з”явився в поезії на початку 1960-х й одразу сплутав “карту буднів”: селянський побут і звичаї із чисто міськими реаліями, закон відносності із копанням картоплі, Сар”янів і Ван-Гогів з Горпинами й Теклями з порепаними ногами… Зачаклований ним дитинячий образ села помандрував у місто й отаборився там у дивовижному синтезі. Україна устами свого сина промовляла про те, що не хоче більше ототожнювати себе із хліборобською культурою, як і не хоче скидати останню з корабля сучасності.

У цьому був певний виклик: за писаними і неписаними законами Російської імперії українцям належало сидіти на своїй ділянці землі й вирощувати пшеницю з картоплею. Переїжджаючи до міста, вони мусили одриватись від коренів і нести свої грішні тілеса на асфальтову планету. Місто, а надто велике, уявлялося частиною великого імперського тіла і вже не було Україною. Тут належало “закидати по-руському” і стидатися своєї провінційності, вичавлювати її із себе по краплі, мов рабську сукровицю.

Отож постало: як не втратити, не стратити себе, як, кинувшись у велетенський вируючий казан із цивілізаційним варевом, виплисти з нього самим собою, бодай і видозміненим. Як, власне, вибрати себе із себе ж самого – перед обличчям можливої смерті. Подібну ситуацію в універсальних вимірах активно програвали в філософії екзистенціалізму, такої популярної в 60-ті.

У філософії, і в мистецтві, звичайно. Скажімо, в “Тінях забутих предків”, фільмі Сергія Параджанова про смерть як плату за спробу вибратися за межі родового життя і родової, колективістської моралі. Іван і Марічка замість нищити один одного в ім”я традиційної помсти, кохаються і тим уже вмирають. Бо їм гарантовано безпліддя: рід не буде продовжено…

Рід не буде продовжено – у сценарії Івана Драча, а потім і в однойменному фільмі Юрія Іллєнка “Криниця для спраглих” старий батько не має дітей: бо всі вони живуть у місті, а це значить – чужі вони, якогось іншого, незрозумілого кореня й моралі.

Він викликає їх телеграмою про власну уявну смерть і вони приїздять – у мертве село, котре замітається піском і безпам”ятством. Діти почуваються муміфікованими, бо ж не чують під собою материнського грунту. І батькові лишається витягти родове Древо із Земного лона і завдати собі на плечі. Куди, куди подітися з тим Деревом?

Надія усе ж не гасне: слідом іде невістка Дідова, котрій ось-ось родити дитину. На цій, саме на цій землі. І воскресне рід, і примножиться, і знову в криницях з”явиться жива дзвонкова вода.

На фото: Книга "Криниця для спраглих"

Sergiy Trymbach

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach