f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Сьогодні – День народження Миколи Гоголя. 211 років.

01.04.2020

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach/posts/4248888828470311

«ВЕДЬМА ТОПНУЛА НОГОЮ: СИНЕЕ ПЛАМЯ ВЫХВАТИЛОСЬ ИЗ-ПОД ЗЕМЛИ..."

ФІЛЬМ "ВЕЧІР НА ІВАНА КУПАЛА" (1968) ЮРІЯ ІЛЛЄНКА та МИКОЛИ ГОГОЛЯ

В основу драматургії стрічки покладено знамениту повість МИКОЛИ ГОГОЛЯ. З додачею деяких власне фольклорних джерел. Український народний театр, вертепна драма, містерії, карнавальна химерія „похитування” верху й низу...

Є тут ще одне джерело – кінематографічне. Німецький кіноекспресіонізм 1920-х років. Там так само домінантною була пластика, акторові належало бути складовою кадрової композиції. Фактурою фізичної реальності нехтували і охоче міняли її на декоративні площини... В буквальному розумінні перефарбовували і перебудовували все, на що націлялося око кінокамери. Почасти так само було і на „Тінях забутих предків”. Потому, у „Криниці для спраглих”, Іллєнко ненадовго відмовляється від кольору й гостроти ракурсів, а власне від активності камери. У „Вечорі...” ця „сума технолоігій” повертається знову.

Село Бучаки на Черкащині обрали для натурних зйомок не випадково – саме там Іллєнко знайшов виразний ланшафт. „Географічне середовище,- розповідав режисер кінознавцеві Валерію Фоміну,- бездонний яр, провали в землі – допомогло конкретизуватися головному пластичному та філософському задумові фільму. Провали – це безодні у людській совісті, це відчуття пекла, яке живе в душі людини, що вчинила зло; це безкінечне падіння в безодню...” (В.Фомин. Пересечение параллельных").

Відтак не дивно, що центральний епізод фільму знято саме в урвищах яру. Продавши душу зловісному Басаврюкову, Петро падає все нижче, аби убити малого Івася і тим купити собі злата-срібла. Та пам”ять перемкне – той епізод зітреться у свідомості: можна жити – не тужити, любов Пидорки відвойовано, мети досягнуто. Засоби не мають в реальному людському житті якогось принципового значення...

Одначе ж совість не є чимось ефемерним – і свідомість мучиться неясними образами того, що сталося. Допоки не пригадає усе, що сталося. І моральні тортури у буквальному сенсі спалюють людську душу й тіло. Коли ти обираєш зло як засіб розв”язання життєвих проблем, знай – рано чи пізно цей вчинок розірве твою свідомість. Перед нами розгортається притчева історія, а в ній певне мораліте є чимось неодмінним.

Одне із творчих завдань, що ставив перед собою автор стрічки (разом з оператором фільму ВАДИМОМ ІЛЛЄНКОМ) – укрупнення, узагальнення кольору. Цього вимагав сам вибір жанру філософської притчі. До прикладу, пояснював режисер в інтерв”ю Фоміну, „жовто-золотавий колір, який проходив через усю картину, в кульмінаційному епізоді заповнює увесь екран, щоби тут таки трансформуватися в червоний (це було зроблено за допомогою кольорової соляризації). Тут у кольорі втілювалися й зіштовхувалися уявлення „золото – щастя” і „кров – відплата”. Характерне для притчі укрупнення драматургійних категорій вимагало і укрупнення кольору”.

До цього покликував і сам Гоголь, у чиїй прозі важливим є кольоропис – екстатичний, а чи й експресіоністичний. Сам Іллєнко наводив приклади: „«На пне показался сидящим Басаврюк, весь синий, как мертвец». «Ведьма топнула ногою: синее пламя выхватилось из-под земли; середина ее вся высветилась и стала как будто из хрусталя вылита; и все, что ни было под землею, сделалось видимо». «Как безумный, ухватился он за нож, и безвинная кровь брызнула ему в очи. Все покрылось перед ним красным цветом. Деревья, все в крови, казалось, горели и стонали. Небо, раскалившись, дрожало...»

Ось із такою образністю доводилося працювати, по вінця наповненою інтенсивним кольором та гострими ракурсами. За подібної установки фільм усе ж не втрачав правди особистісної драми, її філософського та світоглядного виміру. Звичайно, що картина була практично приречена на страту. Цього разу приводом для неї стала гостра реакція частини глядацького залу на одному з кіносеансів у Москві. Цього вистачило, аби фільм було знято з екрану – на десятиліття...

Символічним було й те, що Іллєнків фільм включили до програми міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Та не збулося – радянські танки загримкотіли дорогами Чехословаччини. Надходили часи новітнього консерватизму... Місця авторському, особистісному залишалося все менше.

"Вечір на Івана Купала" Київська кіностудія художніх фільмів ім. О.П.Довженка, 8 ч., 1993 м., 72 хв., кол., 1968 р.

Автор сценарію Юрій Іллєнко Режисер-постановник Юрій Іллєнко Оператор-постановник Вадим Іллєнко Художники-постанвники Петро Максименко, Валерій Новаков Композитор Леонід Грабовський Звукооператор Леонід Вачі

У ролях: Лариса Кадочникова (Пидорка), Борис Хмельницький (Петро), Євген Фрідман (Басаврюк), Дмитро Франько (Корж), Давид Яновер (пан), Костянтин Єршов (піп), Джемма Мікоша /Фірсова/ (відьма), Микола Сіліс (шинкарка), Борислав Брондуков, Михайло Іллєнко та Віктор Панченко (ряджені), Сашко Сергієнко (Івась)

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.