f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Сьогодні – День народження Миколи Гоголя. 211 років.

01.04.2020

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach/posts/4248888828470311

«ВЕДЬМА ТОПНУЛА НОГОЮ: СИНЕЕ ПЛАМЯ ВЫХВАТИЛОСЬ ИЗ-ПОД ЗЕМЛИ..."

ФІЛЬМ "ВЕЧІР НА ІВАНА КУПАЛА" (1968) ЮРІЯ ІЛЛЄНКА та МИКОЛИ ГОГОЛЯ

В основу драматургії стрічки покладено знамениту повість МИКОЛИ ГОГОЛЯ. З додачею деяких власне фольклорних джерел. Український народний театр, вертепна драма, містерії, карнавальна химерія „похитування” верху й низу...

Є тут ще одне джерело – кінематографічне. Німецький кіноекспресіонізм 1920-х років. Там так само домінантною була пластика, акторові належало бути складовою кадрової композиції. Фактурою фізичної реальності нехтували і охоче міняли її на декоративні площини... В буквальному розумінні перефарбовували і перебудовували все, на що націлялося око кінокамери. Почасти так само було і на „Тінях забутих предків”. Потому, у „Криниці для спраглих”, Іллєнко ненадовго відмовляється від кольору й гостроти ракурсів, а власне від активності камери. У „Вечорі...” ця „сума технолоігій” повертається знову.

Село Бучаки на Черкащині обрали для натурних зйомок не випадково – саме там Іллєнко знайшов виразний ланшафт. „Географічне середовище,- розповідав режисер кінознавцеві Валерію Фоміну,- бездонний яр, провали в землі – допомогло конкретизуватися головному пластичному та філософському задумові фільму. Провали – це безодні у людській совісті, це відчуття пекла, яке живе в душі людини, що вчинила зло; це безкінечне падіння в безодню...” (В.Фомин. Пересечение параллельных").

Відтак не дивно, що центральний епізод фільму знято саме в урвищах яру. Продавши душу зловісному Басаврюкову, Петро падає все нижче, аби убити малого Івася і тим купити собі злата-срібла. Та пам”ять перемкне – той епізод зітреться у свідомості: можна жити – не тужити, любов Пидорки відвойовано, мети досягнуто. Засоби не мають в реальному людському житті якогось принципового значення...

Одначе ж совість не є чимось ефемерним – і свідомість мучиться неясними образами того, що сталося. Допоки не пригадає усе, що сталося. І моральні тортури у буквальному сенсі спалюють людську душу й тіло. Коли ти обираєш зло як засіб розв”язання життєвих проблем, знай – рано чи пізно цей вчинок розірве твою свідомість. Перед нами розгортається притчева історія, а в ній певне мораліте є чимось неодмінним.

Одне із творчих завдань, що ставив перед собою автор стрічки (разом з оператором фільму ВАДИМОМ ІЛЛЄНКОМ) – укрупнення, узагальнення кольору. Цього вимагав сам вибір жанру філософської притчі. До прикладу, пояснював режисер в інтерв”ю Фоміну, „жовто-золотавий колір, який проходив через усю картину, в кульмінаційному епізоді заповнює увесь екран, щоби тут таки трансформуватися в червоний (це було зроблено за допомогою кольорової соляризації). Тут у кольорі втілювалися й зіштовхувалися уявлення „золото – щастя” і „кров – відплата”. Характерне для притчі укрупнення драматургійних категорій вимагало і укрупнення кольору”.

До цього покликував і сам Гоголь, у чиїй прозі важливим є кольоропис – екстатичний, а чи й експресіоністичний. Сам Іллєнко наводив приклади: „«На пне показался сидящим Басаврюк, весь синий, как мертвец». «Ведьма топнула ногою: синее пламя выхватилось из-под земли; середина ее вся высветилась и стала как будто из хрусталя вылита; и все, что ни было под землею, сделалось видимо». «Как безумный, ухватился он за нож, и безвинная кровь брызнула ему в очи. Все покрылось перед ним красным цветом. Деревья, все в крови, казалось, горели и стонали. Небо, раскалившись, дрожало...»

Ось із такою образністю доводилося працювати, по вінця наповненою інтенсивним кольором та гострими ракурсами. За подібної установки фільм усе ж не втрачав правди особистісної драми, її філософського та світоглядного виміру. Звичайно, що картина була практично приречена на страту. Цього разу приводом для неї стала гостра реакція частини глядацького залу на одному з кіносеансів у Москві. Цього вистачило, аби фільм було знято з екрану – на десятиліття...

Символічним було й те, що Іллєнків фільм включили до програми міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Та не збулося – радянські танки загримкотіли дорогами Чехословаччини. Надходили часи новітнього консерватизму... Місця авторському, особистісному залишалося все менше.

"Вечір на Івана Купала" Київська кіностудія художніх фільмів ім. О.П.Довженка, 8 ч., 1993 м., 72 хв., кол., 1968 р.

Автор сценарію Юрій Іллєнко Режисер-постановник Юрій Іллєнко Оператор-постановник Вадим Іллєнко Художники-постанвники Петро Максименко, Валерій Новаков Композитор Леонід Грабовський Звукооператор Леонід Вачі

У ролях: Лариса Кадочникова (Пидорка), Борис Хмельницький (Петро), Євген Фрідман (Басаврюк), Дмитро Франько (Корж), Давид Яновер (пан), Костянтин Єршов (піп), Джемма Мікоша /Фірсова/ (відьма), Микола Сіліс (шинкарка), Борислав Брондуков, Михайло Іллєнко та Віктор Панченко (ряджені), Сашко Сергієнко (Івась)