f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

"В НЕІГРОВОМУ КІНО РЕАЛЬНІСТЬ ВИХОДИТЬ ЗА МЕЖІ БУКВАЛЬНОГО, ЗАЛИШАЮЧИСЬ РЕАЛЬНІСТЮ..."

11.03.2019

9 Березня - 63-й День Народження кінорежисера АНДРІЯ ЗАГДАНСЬКОГО.

Дорогий Андрію, другий день п"ю твоє здоров"я. Натхнення, сил і снаги на многії і премногії ще творчі подвиги!

1990 року ми уперше дізналися про Андрія Загданського – після тріумфальної з»яви його фільму «Тлумачення сновидінь». В ньому режисер вступає в уявний діалог із самим Зигмундом Фрейдом, ставить йому питання. 60 літ ніхто не розмовляв з ним на теренах СРСР, 60 літ!

Під зображення, в якому переважає кінохроніка – від одного із найперших кадрів, знаменитого «Прибуття поїзда» Люм»єрів. На це звертали увагу не раз – кіно і метода психоаналізу народжуються практично одночасно. То ж Андрій і спробував поглянути на історію ХХ століття очима Фрейда. Ми тоді дізнались чимало нового.
Наприклад, про те, що агресія людини не відміняється разом з відміною приватної власності, а відтак Фрейд не поділяв більшовицьку наївну упевненість в тому, що варто тільки позбавити людей приватного капіталу і всі зробляться мирними і пухнастими. 
Нацисти переслідувати євреїв, більшовики – буржуїв. Що будуть робити Совіти, коли знищать буржуїв? Гм, цікаве запитання. І справді, винищили буржуїнів і радянська влада почала на очах всихати. Потрібен ворог, а американський імперіалізм нас якось не лякав. Тепер от ожила-воскресла Росія – за рахунок стимулювання масових агресивних інстинктів. Фрейд – таки да – мав рацію.

У фіналі «Сновидінь» звучала фрейдівська сентенція про те, що Розум людини безсилий у порівнянні з її інстинктивним життям. Одначе ж хоча голос розуму неголосний, він не заспокоюється, допоки не примусить себе слухати. Тут є підстави для оптимізму – у настирливості людського інтелекту. «Першість розуму далеко, але не недосяжно далеко…» - попри всі невдачі він можливо досягне успіху. Хоча голос Сергія Юрського, який зачитує ці рядки, надто вже іронічний.

«Особенность документальной поэтики,- процитую книгу Андрія, досі не видрукувану,- именно в том и состоит, что реальность выходит за границы буквального оставаясь реальностью». Й в іншому місці – «Если ты чего¬-то не понимаешь, лучший способ найти ответ ¬ сделать об этом фильм. Почти универсальная формула. Я очень хотел сделать фильм об “Оранжевой революции”. Я хотел понять: что произошло в Киеве осенью ¬зимой 2004 года». Хотів – і зробив картину «Помаранчева зима», де він у властивій для себе манері прозирає локальну подію крізь призму цілого століття. Здорово, по-моєму.

Так само люблю Андрієву стрічку «Мій батько Євгеній» (2010). Декого він розчарував, очікували епічну оповідь про звитяги славетної студії «Київнаукфільм», головним редактором якого був Євген Петрович Загданський упродовж 1960-80-х. А фільм про інше. Про стосунки батька й сина, які – опісля виїзду Андрія до Америки – дивним чином набули іншого характеру: стали ближчими, інтимнішими, суттєвішими. Загданський не був би Загданським, якби ця родинна історія не була вписана в історію велику. Такі вже його сни – вони у нього широкоформатні, стереоскопічні.

Ще раз процитую рукопис Андрієвої книги: «Так получилось, что я работаю в документальном авторском кино. Всё что я делаю, даётся большим трудом и непрерывным упорным движением против течения. Кажется: всё против меня. И всё против того, что я делаю».

Сергій ТРИМБАЧ

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»