f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

"В НЕІГРОВОМУ КІНО РЕАЛЬНІСТЬ ВИХОДИТЬ ЗА МЕЖІ БУКВАЛЬНОГО, ЗАЛИШАЮЧИСЬ РЕАЛЬНІСТЮ..."

11.03.2019

9 Березня - 63-й День Народження кінорежисера АНДРІЯ ЗАГДАНСЬКОГО.

Дорогий Андрію, другий день п"ю твоє здоров"я. Натхнення, сил і снаги на многії і премногії ще творчі подвиги!

1990 року ми уперше дізналися про Андрія Загданського – після тріумфальної з»яви його фільму «Тлумачення сновидінь». В ньому режисер вступає в уявний діалог із самим Зигмундом Фрейдом, ставить йому питання. 60 літ ніхто не розмовляв з ним на теренах СРСР, 60 літ!

Під зображення, в якому переважає кінохроніка – від одного із найперших кадрів, знаменитого «Прибуття поїзда» Люм»єрів. На це звертали увагу не раз – кіно і метода психоаналізу народжуються практично одночасно. То ж Андрій і спробував поглянути на історію ХХ століття очима Фрейда. Ми тоді дізнались чимало нового.
Наприклад, про те, що агресія людини не відміняється разом з відміною приватної власності, а відтак Фрейд не поділяв більшовицьку наївну упевненість в тому, що варто тільки позбавити людей приватного капіталу і всі зробляться мирними і пухнастими. 
Нацисти переслідувати євреїв, більшовики – буржуїв. Що будуть робити Совіти, коли знищать буржуїв? Гм, цікаве запитання. І справді, винищили буржуїнів і радянська влада почала на очах всихати. Потрібен ворог, а американський імперіалізм нас якось не лякав. Тепер от ожила-воскресла Росія – за рахунок стимулювання масових агресивних інстинктів. Фрейд – таки да – мав рацію.

У фіналі «Сновидінь» звучала фрейдівська сентенція про те, що Розум людини безсилий у порівнянні з її інстинктивним життям. Одначе ж хоча голос розуму неголосний, він не заспокоюється, допоки не примусить себе слухати. Тут є підстави для оптимізму – у настирливості людського інтелекту. «Першість розуму далеко, але не недосяжно далеко…» - попри всі невдачі він можливо досягне успіху. Хоча голос Сергія Юрського, який зачитує ці рядки, надто вже іронічний.

«Особенность документальной поэтики,- процитую книгу Андрія, досі не видрукувану,- именно в том и состоит, что реальность выходит за границы буквального оставаясь реальностью». Й в іншому місці – «Если ты чего¬-то не понимаешь, лучший способ найти ответ ¬ сделать об этом фильм. Почти универсальная формула. Я очень хотел сделать фильм об “Оранжевой революции”. Я хотел понять: что произошло в Киеве осенью ¬зимой 2004 года». Хотів – і зробив картину «Помаранчева зима», де він у властивій для себе манері прозирає локальну подію крізь призму цілого століття. Здорово, по-моєму.

Так само люблю Андрієву стрічку «Мій батько Євгеній» (2010). Декого він розчарував, очікували епічну оповідь про звитяги славетної студії «Київнаукфільм», головним редактором якого був Євген Петрович Загданський упродовж 1960-80-х. А фільм про інше. Про стосунки батька й сина, які – опісля виїзду Андрія до Америки – дивним чином набули іншого характеру: стали ближчими, інтимнішими, суттєвішими. Загданський не був би Загданським, якби ця родинна історія не була вписана в історію велику. Такі вже його сни – вони у нього широкоформатні, стереоскопічні.

Ще раз процитую рукопис Андрієвої книги: «Так получилось, что я работаю в документальном авторском кино. Всё что я делаю, даётся большим трудом и непрерывным упорным движением против течения. Кажется: всё против меня. И всё против того, что я делаю».

Сергій ТРИМБАЧ

26 березня, вівторок, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ Художній фільм «ПАМПУШКА»

27 березня, середа, Червоний зал Художній фільм «ДІМ, ЯКИЙ ПОБУДУВАВ ДЖЕК»

28 березня, четвер, Синій зал Екран і сцена: незабутні постаті Аристократ духу – ЮРІЙ ЛАВРОВ